Історія нашого села
Село Страбичово розташоване в долині річки Латориця, по трасі і залізничній дорозі (Мукачево-Чоп) в 12 км від районного центра.
Перший раз про село Страбичово згадувалось в 1466 році. В цей час воно було взяте великою поміщицею Сіладі Єлізаветою. Тоді у селі було всього 12 дворів і село називалось Селище. Селище розташувалось в теперішньому кінці села Страбичово, тепер там є поле, називається воно Селище.
Наше село два рази знищувалось татарами і турками.
Для нас є цікавою пам'яткою про те, що люди жили у Селищі - дзвін маленький, на якому латиною написано: "Verbom domini mabel auf Qeter vom 1594". Цей дзвін і досі дзвонить у нашій церкві.
В 1649 році, коли володіла селом жінка Юрія Раковція у селі проживало: 70 кріпосних селян, з них 56 чоловіків. У селі було на той час 27 коней, 150 волів, 137 корів та багато іншого домашнього скоту. Кріпаки повинні були платити поміщикові щороку 5 бочок вина, обробити виноградники, які знаходилися біля м. Берегова і сплести 2 мотузки з кори липи.
Люди, як легенда розповідає, займались землеробством, рибальством і лісоробством. Зловлену рибу обмінювали на хліб. У селі був староста. Коли прийшов час збирати податки, то йшов староста з двома людьми. Вони брали з собою палку і на ній зврізували, що хто скільки дав грошей.
Назва села походить від слів "Страх" і "Бич". Сама назва говорить нам про важке життя селян.
Колись наше село називалось Мезевтеребеш. З переказів старих людей у нашому селі було багато лісу, де водилось багато птахів і тварин. До наших лісів із Дебрецена приганяли свиней для зимівлі, оскільки було багато жолудів.
Наші односельчани жили бідно, але в мирі і злагоді, допомагали один одному в чому могли.
В 1794 році до нашого села належали 24 села. Це такі як Рофайлово, Баркасово, Мале і Велике Гутово та інші. В 1775 році в селі була побудована дерев'яна церква. А в 1903 році - нова, красива, кам'яна церква, яка була присвячена на честь і славу Святого Дмитрія.
З розвитком капіталізму наше село також почало розвиватись, про це свідчить парова лісопилка, яка була побудована в 1875 році, млин - 1889 р.
Довгий час діти нашого села були неписемними. В 1828 році в одному з будинків графа Шемборна була організована школа. До цього часу діти не навчались. Навчання проводилось на угорській мові. Оцінка "1" була найвищою. В 1914 році була відкрита школа, де навчання проводилось на українській мові. Але змоги навчатись всі діти не мали, бо йшла І Світова війна.
Під час угорської окупації у селі був тяжкий фашистський терор. Багато активістів нашого села були заарештовані і відправлені в табори. В роки вйни в нас, у Карпатах, діяли партизани. Серед них знаходився і наш односельчанин Логай І. І., який після арешту був страчений в таборі Дахау.
26 жовтня 1944 року с. Страбичово було визволено. Після визволення 35 чоловік пішли добровольцями, а 42 чоловік в Чехословацький корпус генерала Людвига Свободи. Із числа добровольців 18 загинуло смерттю хоробрих, а 23 були нагороджені орденами і медалями. Двоє наших односельчан: Тромпак Д. В. і Шпеник Д. Н. нагороджені "Орденом Слави" ІІІ ступеня.
Після визволення у селі було встановлена Радянська влада. Наш односельчанин Керча І. Ю. був головою народної Ради, Міністром освіти.
В нашому селі проживав відомий казкар Королович В. В. Його збірник казок відомий за межами Закарпаття. Народилась тут і відома народна артистка Сочка М. І. Також вихідцем з нашого села був Керча Ю. Ю. - член-кориспондент Академії наук, лауреат Писаржевської премії.
Багато наших односельчан є викладачами УЖНУ, лікарями, вчителями та добрими спеціалістами в різних галузях.
Історія нашого села є частинкою історії нашої держави. Може колись ця історія була і сумною, але для нас вона є величною і стверджувальною, бо це є наша родовідна пам'ять.